Тоді вона не бачила деталь,то була зима.
Зима як то кажуть все поглинає. Дурно писати про зиму, весною.
Але ця весна для Мавіле більш сповнена холодом,аніж теплом,більш алкологем,аніж чаєм,більш кавою на сніданок,аніж гречаною кашею.
Ранок почався з того,що прокинулась Мавіле настільки рано,що здається думки її і далі літали у вирі наївних мрій,а тіло бездушно ходило по кухні,намацуючи чашку,аби налити кави.
Ранок почався з 06;00.
Дурний ранок.
Всередині своєї грудної клітки,десь там,де розташована карма любові,чи то поле любові,вона відчувала страх.
Всередині своєї грудної клітки вона відчувала як щось гризе її,прогризає,виривається назовні.
Це турбувало Мавіле настільки,що вона закрила штори,її кімната наповнилась ще більшою темнотою,сівши на ліжко почала роздумувати,що ж не так.
-Ранок.Ранок.Боже,та ранок. 06;00. Найбільш голий ранок з усіх ранків цієї весни. Ще ніхто не зіпсував настрій,бо ж ні з ким я ще не розмовляла.
О,як це чудово не розмовляти. Кава. Кава. Де моя кава? Ох,байдуже. Мої руки такі холодні. ..Сумно. Перегляну свої зимові фото,можливо зрозумію,що настала весна.
Воістину.
Вона накинула на себе теплу ковдру,зручно вмостилась на крісло і клацнула по екрані,з'явились фото,але..
Фото...
..
..
Твої фото...
У тебе усмішка надихаюча,так усміхаються люди,у котрих у житті трагедії не пропорційні щастю. Щастя переважає. Ще б пак. Ти сам-велике щастя.
Оу,у тебе браслет на руці. Я б хотіла якусь деталь,котра б мені нагадувала про твоє існування. Хоча я і без деталі пам'ятаю тебе. Від цього мені стає сумно.
Твоя футболка кольором брудної крові. Ніби когось вбили і та кров розляглась на землі,мов п'яне дівчисько.
Твої очі-кинджали. Ти найбільш пристрасний вбивця,відданий своїй справі.
.
.
.
.
.
З цього моменту Мавіле поглинула хвиля з роздяру -фатально-
-а якби я тоді?
-а якби він?
-а якщо я ще?
-а якщо він ще?
-але ж?
-а можливо все-таки?
.
.
.
Нічого немає.
Тебе немає в першу чергу.
По щоці пролетіла мов блискавка сльоза.
Її впевре в житті роздратували власні сльози.
-Слабка людинка. Слабка.;-подумала Вона впевнено і тут ж взяла себе в руки.
-Слабка людинка.Слабка;-Сміявся з неї Бог.
-цікава ранкова трагедія грішника №16654. Думає,що вона така неповторна.
Ну все,пішли. Показуйте суїцидника №16655.
Підвівся Бог і попрямував до наступного екрану.
У неї тут вже о6;15
06;30
06;44
Але вона більше не помічає години
07;00
Тоді вона не помічала деталь
знову
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724592
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2017
автор: D.Mon