Що ми за люди українці?!
Бог все нам дав,
налив життя по самі вінця.
І щастя,радість і любов
ми п'єм до дна
і наливаєм знов і знов
свої граненії стакани,
в бажанні душу віднайти,
і рід і край свій зберегти.
Але не те ми п'єм вино,
що Бог велів нам так давно.
Бо ми не ті уже,не спрвжні
батьків своїх не поважавших
ми йдем дорогою гріха,
не ту сповідуєм ми правду
не ту ми істину ведем.
Ми хочем грошей,їсти,пити
і гарно хороше ходити
в бранні розкішнім, дорогім
і кожен день лиш веселитись,
життя марнуючи у цьом.
Та все це гріх- усе не правда,
усе це мертве без душі
пройдем цим шляхом й озернемся,
нема нічого - пустота,
а в сердці камінь не скриснеться,
бо вже ми мертві- лиш душа.
Душа озветься із забуття,
побита,зранена,скалічена,але жива
пройшовши пекло не життя.
Озветься тим,що розум людський
не може істини збагнути
одвічной істини забутой,
що лиш з душою треба бути,
й любов'ю щедрою,палкою
один нам одного любити.
Як наші предки крізь віка
несли повагу до життя,
любов і думку боронили
від злої брані і гріха,
і край свій рідний так любили
з душею брались до життя.
Бо з Богом прадіди жили,
святеє слово берегли.
І як би важко не було
в душі соїй жило тепло,
і край свій,рід свій і село
все оживляло і було
найпершой істиной в житті
як Віра,Надія і Любов
приходять знов до нас і знов.
Невже ми все це розгубили
і душу так занепастили
не вже ми випили усе?
А як же віра у майбуття
надія кращого життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724392
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2017
автор: Ігор Чайка