Шумні вокзали, великі валізи, мої страхи
Одягаю на себе посмішку, як і сережки
Їду до міста, підкоривши не небо, хіба дахи
У касі беру квиток в один бік, без решти.
Сідаю навпроти моря і чую його слова,
Що білими нитками починають латати душу:
"Повір мені зараз, у цьому світі ти не сама"
І я мовчки киваю і слухаю, хоч і не мушу.
Сиджу і мовчу про все, що давно болить,
Про все, що мені накипіло й за рік зібралось
Година на березі перетворилась у мить
Треба їхати знову, а зле щоби тут зосталось.
Вмикаю улюблену й мовчки слухаєм двоє
Буває ж таке, що пісня стає, мов мантра
Ти відпускаєш мене до літа, маниш прибоєм
З якого мрію взлетіти без думки про завтра.
Ти дозволяєш мені ще трохи отут побути,
Пестиш руки солоним-солоним горем
Саме тут біля тебе навчуся не слухати - чути
Безкрає, могутнє, волошкове, любе море.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724285
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2017
автор: Ivanka B.