Дорогою цією не ходила я давно-
Вже років десять, а чи, може, й більше.
І майже не змінилося село,
Тільки кудись поділись з саду вишні.
А люди як жили, так і живуть-
Хтось постарів, а хтось помітно виріс...
Роки усе міняють на своїм ходу,
Й ніхто не потрапляє в їхню милість.
Ось і хатинка нахилилася на бік.
Насупивсь дах та потемніли вікна,
Обперлись двері на старий поріг...
Давно у хаті не вмикали світла.
Колись в хатині молодість жила,
Ляльками гралося в піску дитинство,
Там моя мама молода була-
Роки нанизувала, як намисто.
А ще - цвіли нарциси під вікном,
Та п"янко пахла сонцем полуниця...
Бабуся гуси гнала за село
І з відрами спішила до криниці.
А потім юність- стежка в білий світ,
Й бабусині поради гріли душу...
Переступила й правнучка поріг
І так, як я горнулась до бабусі.
Та сум і біль постукали в вікно,
Заплакала калина біля хати...
Бабуся відлітала за село,
Щоб ластівкою в небі закружляти.
17. 03. 17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724100
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 17.03.2017
автор: іванесса