Весняний ранок. Обережно
навшпиньках кра́деться туман.
Стою немов на узбережжі
й дивлюсь на сивий "океан".
З'являються вітрил уривки
й марою тануть у імлі.
Пливуть багатоповерхівки
неначе в морі кораблі...
Сама собі я лоцман нині —
і прокладу між "хвиль" маршрут.
А навкруги — біляві тіні
розвісили безмежжя пут.
А я — легкий маленький човник —
лавірую між кораблів...
Цього театру постановник
сьогодні наче очманів:
туман не думає зникати,
а навпаки, стає густіш.
Купило місто дивні шати,
віддавши млі латунний гріш —
ранкове сонце.Та даремно.
Дихне невдовзі вітерець
і декораціям таємним,
всім "кораблям" й "човнам" — кінець.
Світлина Олени Перевозникової
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724077
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 17.03.2017
автор: Денисова Елена