Краватка..Стиснула горло і дихати неможливо. Хочеться зняти її, однак щось міцно тримає. Здавалося б кінець. Виходу не видно, але він є.
І як би це не було жорстоко потрібно стиснути шию іншому - тому хто тримає тебе.
Кажуть, не відпускає – значить любить. А кому потрібна така любов силоміць?
Не мені.
Я вільна, я сильна, я не здамся.
Буду зі всіма, але одна. Буду говорити, але ні про що.
Буду плакати безпричинно.
Буду різати руки тупим лезом.
Бо я – жінка.
Такою мене зробив цей світ.
І хоча вірю в Бога, але долю свою постараюсь творити сама. Для цього зроблю перший крок – викину усі краватки, що взялися нізвідки і тримають без моєї волі.
Я жінка...Геть з мого життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72402
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.05.2008
автор: СтЕрФФочКа