Я пишаюсь, що є українець

Я  пишаюсь,  що  є  українець!
Я  пишаюсь  –  за  справжній  мій  люд.
Що  в  країні  своїй  –  не  чужинець,
Соромно,  що  президент  –  душогуб.

Соромно,  що  брехню  прославляють  –
Сам  гарант  і  ситі  його  байстрюки.
Соромно,  що  у  правду  стріляють
Вовкулаки  в  погонах  і  пацюки.

Я  пишаюсь  стремлінням  до  волі,
За  солдат,  що,  як  сталь,  в  окопах  стоять
І  знамена  тримають  у  болях,
Що  в  бою  від  ран,  і  від  крові  горять.  

Я  пишаюсь  за  ту  Україну,
Де  на  плечах  жінка  рятує  бійців.
Де  в  листах  пише  батько  до  сина,
Учить  землю  любити  й  бить  ворогів.

Ситих  тих  вовкулаків  є  меншість,
Тож  і  сорому  лиш  тонкий  потічок.
На  теренах  за  правду  нас  більшість  –
Ціле  море  із  сотень  тисяч  річок.  

Я  пишаюсь,  що  є  українець!
Я  пишаюсь  –  за  справжній  мій  люд.
Що  в  країні  своїй  –  не  чужинець,
Соромно,  що  президент  –  душогуб.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723865
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.03.2017
автор: Східний