Ворожка спала. Ніч – що в ямі,
Туману – відрами черпай.
В осатанілому бедламі
Змішалось все: і пекло, й рай.
І рветься тіло п’яним вихром,
І сліпне розум водночас.
Чорти звелись – смакують втіху
І б’ють копитами об нас.
І ні Христа, а ні прозріння,
Ні покаяння, ні сумлінь.
Яке, до біса, воскресіння
І мить божественних прозрінь?!
– Тю, навіжені, геть від хати, –
Віщунка очі продира.
І знову повертає спати:
– Ну і присниться, от мара.
Смакує ніч забуту втому.
Туман сполоханий завмер.
І не бажаєш вже нікому
Отих надуманих химер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723631
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2017
автор: Вітер Ночі