І дощ іде, і мокре гілля плаче,
і день, як ніч, і ніч мені, як мить.
Десь загубилась ниточка удачі
серед людей, нещирості й молитв.
Надломлена, як той незрілий пагін,
на роздоріжжі під дощем стою,
а він співає…ніби пише саги,
вмиває душу втомлену мою.
Під життєдайні краплі підставляю
тонку прозорість олов’яних рук
і йду по лезові, над прірвою по краю
в тумані снів, розчарувань, розлук.
І дощ мене тримає ніби ляльку
на срібних нитях, спущених з небес,
щоб серце не розбилося на скалки,
щоб я не впала, несучи свій хрест.
Тримай мене, лишилось зовсім трішки,
в зворотній бік не повертають з прощ.
Я йду до щастя. Босонога. Пішки.
Й мою дорогу поливає дощ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2017
автор: Meggi