А я буває загублюся в океані,
Де серед хвиль проміння шелестить,
Де в глибині русалки незрівнянні
Плетуть із флори швидкоплинну мить.
Тут морські перли розміром із всесвіт,
А в них повітря чисте і пухке.
Нема мірила виміряти безмір,
Який захований на дні морському є.
Я тут шукаю інші види рибок,
Знаходжу кожен день нове життя...
Я знаю, дно без дна тут і без шибок,
Бо з ними зникне все без вороття.
Великий океан, він з глибиною.
Думки у ньому розлетілись хто куди,
А хто, крім мене, з тугою важкою
Дозволить собі в безмір забрести?
У кожного він свій, у всіх своя потреба.
Тут обважнілі грона води вже дозрівають.
Порив повітря крикне і все стане, як треба.
Бо океан - це я, враз місяць промовляє.
Юлія Оліяр©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2017
автор: Юлія Оліяр