Десь у нетрях цього непривітного світу
Не ростуть хмарочоси, не їдуть авто.
Де немає нікого. І можна як діти...
Де хвилин у годині більше за сто.
Де лапаті сніги не стають і на хвилю,
Де самотньо сховався колодовий дім.
Ми б зігріли його антрацитним вугіллям,
Чи іскрою, що тліє на серці живім...
Де дерева вдяглись у хустки побілілі,
Аромати від хвої в червоні носи.
Там холодні вітри, снігові заметілі.
Де ледь чутно відлуння…. на два голоси.
Де казково і тихо. Де просто, як вдома.
Де нікому нічого не треба казать…
Де прийму я на себе усю твою втому
І розмовами буду тебе розважать.
Де в кімнаті одній лиш запалене світло,
Де на зорі ми вийдем дивитися в ніч.
Де я зможу торкнутись тебе ледь помітно,
Де не буде вагань, коливань, протиріч…
Буде мить, роздивитись усміхнені очі,
Лиш одна, поки погляд іще на мені ...
Хочу в місце, адреса його «світ-за-очі»
Нехай раз…ненадовго... нехай уві сні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2017
автор: Альвіна Єрух