Хлюпоче Ворскла, сива мати,
Лоскоче береги водою.
Все пам’ятає: азіатів,
Татар, що сіяли бідою.
Колись мала й несміла Лтава
Шукала по ярах дорогу.
Над нею виросла Полтава,
Дивилась вдячно на Сварога.
І той по берегах посіяв
Водолюбиві сиві верби,
Що для води, немов Месія,
Були тоді, скажу відверто.
Дивились верби в чисту воду.
Пили її і милувались
На течію, на світлу вроду.
А Ворскла Сонцю посміхалась
І бігла, водами багата,
Несла дарунок свій Дніпрові,
А понад нею – білі хати
І люди, духом що здорові.
Несе і зараз хвиля долі
Людей, яких давно немає.
Може, тому і невідомі,
Що із водою все спливає?
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723008
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2017
автор: Ганна Верес