Колись жили усюди
На нашенській Землі
Великі зростом люди,
Не так як ми малі,
Вони тоді в науці
Сягнули вже висот,
А в нас знання ще куці,
Хоч крику повен рот.
Вони могли миттєво
Гайнути в інший світ,
Для них було суттєво
Пізнати все як слід,
Створіння де розумні
У Всесвіті живуть,
Чи звички їхні згубні
До смерті призведуть?
Були такі планети,
Де воювали всі,
В розставлені тенети
Ловилися бійці
І умирали гідно
За націю свою,
А ворог відповідно
Радів – їх вбив в бою.
Таких планет багато
У Всесвіті було
Й земляни всі затято
Взялися нищить зло,
Забули щоб насилля,
У злагоді жили,
А злості щоб бадилля
На віки зогнили.
Зустріли і не згідних,
Лиш сильний може жить,
Невмілих й тому бідних
Потрібно перебить,
Їх місце займуть сильні,
Щоб править Всесвітом,
Вони усі мобільні,
Щоб бути скрізь бігом.
Тож замирити важко
Готових убивать,
Їм зрозуміти тяжко
Як в мирі існувати,
Що легше і спокійно
У праці досягти
Порядку, де надійно
Жить краще будеш й ти.
Великі зникли згодои
Й не знаємо куди,
Можливо були родом,
Де інші є світи,
Щось на Землі злякало,
Тож і втікли вони,
Не затишно тут стало,
Погані снились сни.
Малі презлі істоти
Ковтали все живе,
До іншої роботи
Єство їх щось не зве,
Всевишня *** добра
Не бачила це зло,
Презлі ж неначе кобра
Все нищили на тло.
З тих пір ще гірше стало
На нашенській Землі,
Є ядерне вже жало
Й вони вже королі,
Вбиваючи сміються,
Що наробили лих,
А крові як нап’ються
Гординя пре із них.
25.09.16. 11.03.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723006
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.03.2017
автор: Георгій Грищенко