На просторій і світлій терасі
Алоказія тішила очі,
Позувала для селфі охоче –
Королева в тропічній оазі.
Восени ж довелося красуні
До вітальні сумної звикати.
Швидко зблякли смарагдові шати,
А листочки, неначе чавунні,
Відпадають, вмирають невпинно.
І чого їй, здається, бракує?
У любові й теплі розкошує!
Та не гине ніхто безпричинно…
Ніби руки, бліденькі, тендітні,
До вікна простягає уперто
Два нещасних листки – і відверто
Хоче сонця! Тепер, а не в квітні!
Алоказія знов забуяє,
Відмолодне і вибухне цвітом!..
Ми сумуємо разом за літом,
Та коріння вона не втрачає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723003
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2017
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)