Минають дні, роки, століття, сиві,
Міняються гетьмани і царі,
Та лиш молитва матінки за сином
Однакова уранці й при зорі.
Любов її не худне, не старіє –
Це, як ніким не випита ріка,
Як віра в те, що правда угорі є,
Що на землі утвердилась в віках.
І не бува вірнішої любові,
Окрім любові неньки до дітей,
Вона з дитям іде й на поле бою,
І серед добрих, відданих людей.
В вогонь вона іде й на барикади,
У снах дитини квіткою цвіте.
Її не вбити і не залякати!
Запам'ятай навік, дитино, це!
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722844
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2017
автор: Ганна Верес