Колись в бабусі Катерини,
Як я малечею була,
Знайшла у шафі книгу дивну,
А ще читати не могла.
Картинки в книзі розглядала,
Важкі гортала сторінки,
Але того здавалось мало,
І так цікавили рядки.
Мені на сон казки читали,
Та де тоді дівався сон…
В той вечір довго я чекала,
Бо йшла бабуся до ікон,
І довго пристрасно молилась
За рідних всіх – дітей і нас,
А як вже на ніч постелилась,
То наступав читання час.
І я несла важку ту книжку,
Де на обкладинці козак,
З проханням почитати трішки,
Дізнатись,що у ній та як.
Бабуся теж її любила,
Взяла до рук ( то був «Кобзар»),
Й Шевченків світ мені відкрила:
Я к місяць виглядав з-за хмар,
І як Дніпро у бурю стогне,
Шукає дівчину козак…
Де й ділось те дівча проворне,
Тихенько слухало - ще й як!
Так вперше я почула з книжки
Могутній голос «Кобзаря»,
Хоч ще під стіл ходила пішки,
І ще не знала букваря.
Рядки Тараса оселились
В моєму серці з тих часів…
Зійшла із Неба Божа милість,
І я відчула власний спів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722757
Рубрика: Присвячення
дата надходження 10.03.2017
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)