Загортаю тобі оберемочок свiтла,
А ти десь у долонях борониш мене.
Непримiтнi в iсторii ми у всесвiтнiй,
Та, мине ця вiйна, ніби морок, мине!
Свiтло й темрява – долі одвiчнi сплетiння,
Ти – мiй фронт, я – надiйний жіночий твiй тил,
Ти – моє нерозгадане сонцетворiння,
Я – можливо, твiй ангел... без нiмба і крил.
Ми з тобою – незгасна й неспинена сила!
Непорушнi, з одвічною вiрой в життя!
Не спіткає пiтьма нас з тобою стокрила,
Лиш з'єднає навіки в стрiмке майбуття!
В нас сьогоднi є трiшечки божого свiтла,
Й наших кращих, неспiваних досi, пiсень,
Є – зима, ну а значить – настане i лiто!
Й темна нiч... а це значить – настане i день!
Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722432
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.03.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)