Невже ти не бачиш? У неба очі вже посивіли.
Нудьгує Осінь, нанизана на чужі вітри.
Убивця я. А у тебе напрочуд убивчі крила.
Коли їх вдягаєш, щоразу хтось з нас горить.
Гарячий попіл з багаття вростає в думки і плечі.
Потвора-дощ. Нас загасить. Сам – утече.
Коли ти поряд, я вбивчо мовчу. Й, до речі,
Я обережно збираю росинки з твоїх плечей.
Невже ти не знаєш? Це небо завжди буває босим.
Ступає стрімко. Як я, розчавлює сни й комах.
Це я прозора. А в тебе напрочуд яскраві роси.
Коли ти літо, я сплю на твоїх запашних плечах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722359
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2017
автор: Домнічева Лілія