Для чого ж ти в душу її зазирнув,
Зненацька отак, без запрошень?..
Щось рідне, напевне, в душі цій, відчув,
І світле таке, і хороше...
Напевне, ти саме таку і хотів,
Хоч поруч з тобою... дружина...
Колись і її ти, до щему, любив.
До неї лягала стежина...
Любив... Може й досі тобі дорога,
Та полум'я тільки загасло...
І душу твою полонила нудьга,
Змінились відносини з часом...
Хоч вдале життя збудувати зумів:
Робота, дружина і діти,
Та начебто спав... А ВОНА, (Її спів)
Примусила серце... ожити...
Ти знову це полум'я дивне відчув,
Яке так збентежує душу...
Бо, з віком, отих почуттів не забув,
Які так печуть і так душать!..
В ЇЇ би очах потонув назавжди,
Любов щоб відчути, в останнє!..
На жаль, недосяжні до НЕЇ сліди...
Спізнилося ваше кохання...
Не треба картати себе чи її.
Не треба шукати провини..
Вона б не зуміла... Не зміг би і ти,
Себе відчувати безвинним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2017
автор: Елена Марс