Ти, березню, то плачеш, то смієшся,
То горнешся, то жалиш, мов оса.
То, мов стокрилий, обширом несешся,
То спиш на хмарці десь у небесах.
Такий чудний! Такий ти незбагненний!
Та серцю милий місяць ти, авжеж.
В Весни-Матусі – перший син рожденний.
А першого завжди, як чуда, ждеш.
Люблю тебе за те, що без утоми,
Ти, наче тісто, в полі мнеш сніги.
Стягаєш із водойм тверді шоломи,
Напоюєш вологою луги.
Сухі берези наливаєш соком,
Вербу брунькуєш, проліскуєш гай.
Моргаєш хитро синьожовтим оком
Птахам, які вертають в ріднокрай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)