Вона вже доросла, і каже, що досить
Вести ЇЇ за руку по тротуарах.
Вона розпускає заплетені коси
І йде на дорогу, де фури і фари.
Дорога життя… Мчать по ній вантажівки,
Вона ж запевняє себе: « Не боюся!
А чого боятись? Слизької бруківки?
Ховатись, як мати, за спину Ісуса?»
Вона вже доросла. І хоче здобути
Своїх перемог в цім жорстокому світі…
А ти ж пам'ятаєш, як «різала пути» *,
Коли вона вперше навчилась ходити.
Навіщо тримати? Доросла і годі.
Хай робить тату чи розтягує вуха,
І лиш одягається в те, що по моді,
Відкинувши наше батьківське : «Послухай!»
А мати, що знає життя бік зворотній,
Все хоче дитя захистити від бруду,
Щоб доля її не лишила самотню,
І щоб захистила від людського суду.
Вона вже доросла. І ти їй – не приклад,
Бо вже застарілі твої забобони,
Так власні синці поспішає набити,
І ставить під сумнів вчорашні закони.
Доросла? Та вже ж. Молода, довгонога,
Немов би з обкладинки модних журналів.
Колись же шукаючи власного Бога
Знайде Його там, де найменше чекала.
«різала пути»* - звичай на Україні перерізати умовні "пути" ножем, коли дитина робить перші власні кроки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721495
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.03.2017
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)