Ні, не розмінюйся,не треба
Та пий своє життя достоту.
Повір, найбільша є потреба -
В собі самозгубить істоту...
Щоб втамувати в серці звіра,
А з ока - виплакати скалки,
Спровадивши зневіру сіру
Під три чорти,зрадівши палко...
Щоб не розмінюватись знову
На дріб'язок образ і люті,
І мстивих задумів намову
У їхньому ж втопити бруді.
Щоб мідяками не бряжчало,
Що золотом дзвеніте має.
Чого завжди було замало,
І тут,і там - за небокраєм...
У Вічності єдиним скарбом
Завжди залишиться - людина.
Тож, різнобарвимось на фарби
Душі своєї,що нетлінна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721469
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.03.2017
автор: Вадим Димофф