Загублюся в осінньому лісі.
Гриб сміється дідком в капелюсі,
Птах, як прапор, тріпоче у висі.
Ліс спитає: чи я не боюся?
В царстві вічному сосен і дуба,
В товаристві лисиці і вовка,
Відчуваю, хто справжній до згуби
Хто під маскою друга був ворог.
Почуття, відчуття загострились.
Крик відлунням вигукує глухо,
Та надія ще не притомилась
На свого і лісного прадуха!
Код дороги розгаданим буде –
Не злякає, хто йде, невідомість –
Є стежки . Значить будуть і люди.
Мають бути – шепоче свідомість.
У граційному леті косуля
Заворожує видивом казки.
Вже давно накувала зозуля:
Літ і зим мені з Божої ласки.
І чортяка сміливих не візьме,
Не розітне страховисько груди.
Ліс розтулить глибокі обійми –
Полонянку відпустить у люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721448
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2017
автор: Ніна Третяк