Мій світанковий краю, рідний, милий,
До тебе я всім серденьком горнусь,
Там, де босоніж ми колись ходили,
Березові гаї давно ростуть.
Я навесні сюди прибути хочу,
Відчути соку ледь солодкий смак,
Моя земля родюча, край праотчий,
Мені тебе вже не забуть ніяк.
А влітку я суницями смакую,
Нап"юсь цілющої води із джерела,
Відвідаю також хатину тую,
Де моя юність мальвою цвіла.
Та восени в саду медові груші
Збиратиму, жоржин букет нарву,
І спомином вони наповнять душу,
Немов матусю бачу я живу.
Яка садила їх, плекала ніжно,
Вони цвіли до пізньої пори,
Вогонь їх пелюсточків аж горить,
Поки не заморозить, не засніжить.
І взимку я тут прагну побувати,
Постою під калиновим кущем,
Знову вона захоче пригощати
Змерзлими ягідками, наче джем.
Знайду під снігом листячко барвінку
Зелене, мов ялинка на межі.
Ти трішки почекай, я ще приїду,
Бо ці місця для мене не чужі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721362
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський