Вже сніжне порване рядно,
Весна постукала у шибку,
а ми з Зимою заодно -
нанизуєм печаль на нитку,
як те намисто. У вікні
танцюють промінці гарячі.
Та рук не відпуска мені
моя Зима - красуня спляча.
І неба синього кришталь
так важко впав мені на плечі...
Поплакати б, та сліз, нажаль,
не стало, тож не стане легше.
Злила б сьозами терпкий сум
і насаджала в серці квітів,
та розплела свою косу
Зима й сховала все на світі.
...Лататиму старе рядно
снігів, завчасу посивілих,
і виглядатиму в вікно
Свою Весну на крилах білих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721019
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.03.2017
автор: Meggi