Іду, попереду дороги,
Протяжність їх мабуть – життя.
А поряд люди, може боги
І щохвилинне пізнання.
То чую вітру тихий трепет,
А чи осінній падолист,
Морський прибій і свист, і шепіт –
У світі цім: я лиш – турист.
Іду вперед, а чи по колу,
Сріблиться іній в бороді.
Згинає вербу ніч додолу –
Завжди душею – молоді.
Десь світить сонце, а десь – хмари,
Буває – плач і сміх, і зло.
То повстають в диму Стожари,
Та головне, аби – добро.
Іду за осінь в сиву зиму,
Мій шлях в майбутнє, навмання.
Проходив місяць й чорну зливу,
З собою взяв лиш – каяття.
Іду, попереду дороги,
Протяжність їх – моє життя.
А поряд люди, може боги
І прощення, і пізнання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720455
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.02.2017
автор: Східний