«Якщо вигадка – синява,
Що стане з невинністю, з дивом?
Що з серцем, що з серцем стане…»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Серце-човен
У цій синяві вигадок,
У світі цьому розстріляному,
Де не лишається місця для дива –
Лише для смерті жебрачки (киньте їй
До капелюха шеляга, а в торбу спогади –
Єдине, що в нас лишилося-не-згубилося –
Для смерті - монашки монастиря Зневіри
Лише для неї біловбраної,
Світу-тлуму,
Де навіть надію і ту вкрадено,
Де навіть надію – страждання останнє,
Вкрадено, розділено й пошматовано,
Куди пливеш серце?
Човнику мій дірявий
(Від куль залізних три,
Від уламків зими – чотири),
Човнику.
Напинаю над ним
Вітрило майбутнього – бо що ж іще,
Бо кудлате воно – псом білим,
Псом-привидом
Над морем отої синяви – вигадки,
Одіссеєм чи то Гераклітом:
Бо все пливе – навіть вигадка.
І все вітри, тільки дому –
Нема.
Потонеш колись човнику,
Коли пітьма, і море як ніч, а не синява,
Потонеш в безодні
А дому… А дому нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2017
автор: Артур Сіренко