Та час повинен рухатися. Мить
Спинилася і стала вже минуле.
За все подякуй. Час... А він чи спить?
Чи ти стоїш на вартоньці, зозуле?
Хвилини роздягалися і йшли
Далеко в вічність з всесвітом до танку.
Години сукні білі одягли,
Щоб злити дні і ночі в філіжанку.
Роки робили на землі намет,
Бо їм гостей дванадцять тут приймати.
Століття посміхнулося. Куплет
Один йому ще треба б дописати.
Весняний дощ купив десь олівець,
Намалював любов і посміхнувся.
І пальчиком так свариться. Стілець
Подав він ночі...Й вуст моїх торкнувся...
Бо я його коханкою була.
Любов із ним щоразу малювала.
Йому млинців із вишнею спекла,
І цілу ніч його процілувала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719939
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2017
автор: Відочка Вансель