Хтось долю знайде на засніженій трасі,
Чи темнім розхресті грунтових шляхів
У мить, коли свято ніяк не на часі -
Під довгими летами чорних птахів.
Хтось кулю зустріне - небажану, дику,
У мить, коли кулі він зовсім не ждав.
Хтось інший вмиратиме довго, безлико,
Завчасно готовий до вічних заграв.
Ми сильні й крихкі, ми безстрашні, та смертні,
У вервицях збігів шукаємо зміст,
Ім'ям своїм марим на шпальтах газетних,
Плекаємо форму, не бачимо зміст.
Ви вірите, знаю, у вічне кохання,
У долю - проставлене небом тавро,
Й щодня забуваєте добре прохання:
"Притримуйте двері на вході в метро".
Ми різні, й однаково всі ми не вічні,
Як навіть не вічна одвічна тюрма.
А біль - це, насправді, не так вже й комічно.
Комічно - коли, друже, жив ти дарма.
23.02.2017
Глєбов Р.С.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719922
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.02.2017
автор: Роман Глєбов