(1932-33)
Притулись до землі губами...
В них ще досі огидний намір
Розламати фундамент штучно.
Заховайся, побудь зі мною -
Мене голод і спрага мучать.
Завдаватимуть людям травми,
Розриватимуть сім'ї, клани,
В їжі скажуть сховати долю.
Поки нас не спіймали в зернах,
Випивай мене, їж, будь зі мною...
Страшно думати, що буде далі...
Натикаються бідні на камінь,
Спотикаються, падають стрімко,
Їх кати проводжають з собою,
Посипаючи хлібом і сіллю.
Нашу схованку скоро підпалять,
Душі разом підводять до краю.
Відчуваєш насиченість, втому?
Але дні наші - лічені. Схоже,
Ми не прийдемо більше додому...
XXIII.II.MMXVII
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719860
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2017
автор: Systematic Age