[i][b]"Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги."[/b][/i]
[i]Оксана Пахльовська [/i]
Я не зумію втримати слова.
Усі втечуть і нІчого сказати…
Вокзальним шумом тиша вікова
Відкриє нам гіркий рахунок втрати…
Я посміхнусь крізь сльози. Пригорни…
Пробий мене очей своїх стрілою!
Та в кожного давно свої човни,
І ми у них пливемо за водою…
А профіль вітру гордий, як завжди,
Кепкує - знов жене тебе в дорогу.
І що йому до того, що сюди
Привело нас кохання босоноге?
І що йому, як ближчого нема
За тебе? /Далі бавиться в Іуду…/
Він холодом за душу обійма
І сковує – життя завмерло в грудях…
А ти руки торкнешся мимохідь,
Немов боїшся, крикнуть люди : «Злодій!».
Скажу я крізь вуаль печалі: «Їдь…»
Здається, зупинився час відтоді…
Мій берег, як і я, тепер пустий.
І буря вириває з серця крила.
Але щоб повертався знову ти,
Зійду зорею на твоїх вітрилах.
[i]якось[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719695
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2017
автор: Олена Вишневська