Як вогонь, що поволі зникає,
нащі душі летять у безмежність
Тільки мить і у всесвіті тиша
все сховає й слідів не залишить
Як вода, що ховає колишнє
і несе у незнані глибини
Ми ідем крізь ліси і пустелі,
а за нами зростають руїни
Як земля, що ховає смарагди
і народжує золоті злитки
В сяйві дня і крізь темряву ночі
у своїх серцях ми несем світло
Як повітря, нестримне і дике,
що зриває з дерев жовте листя
Відкриваючи шлях у незнане
летимо над загубленим містом
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719676
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 22.02.2017
автор: Валентина Царенко