До 18-роковини від дня смерті моєї рідної матусеньки (27.11. 1937 - 05. 04. 1999)
Безліч років пройшло, як тебе з нами, мамо, немає.
Біль незримий і досі зажурену душу ятрить.
Особливо тоді, як сади розцвітають розмаєм,
Нагадавши цвітінням тужливу і зболену мить.
І чому залишила дорогу земну так зарано?
Потьмяніли без тебе, яскраві колись, кольори.
Непомітно літа загубилися в сивих туманах.
Лиш альбом зберігає пожовклі світлини твої.
Не злічити подій, що без тебе спливли за водою.
І онуки твої вже виховують власних дітей.
Часто згадують вголос тебе з теплотою й любов'ю.
І твою колискову в зірковому сяйві ночей.
А що, мамо, до мене, то годі уже й говорити.
Повертаюсь так часто в дитинство і юні літа.
Де тобі на свята дарувала улюблені квіти.
Хризантеми і ружі. А ти ще така молода!
Час невпинно біжить! Неможливо його зупинити.
А так хочеться знов розшукати знайомі стежки.
Де з тобою удвох, у смарагдах магічного літа,
У примарне майбутнє спішили чомусь навпрошки.
Вибач, рідна, за сум, що навіяний щемом холодним.
Час украй нелегкий. Йде на сході країни війна.
І не знаєш, що буде, вже завтра, а може й сьогодні.
Та напевно, матусю, ти знаєш про це і сама.
От і знов пожалілась тобі на журу, як раніше.
Знаю чуєш мене, бережеш від завійних вітрів.
Ти до мене у сни прилітай якомога частіше!
Бо ти мій оберіг і дитинства мого переспів.
22. 02. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719641
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2017
автор: laura1