«На мене чекає щасливе майбутнє!» -
Мов ма́нтра, звучить оберіг.
Вже сонце підня́лося вище полу́дня,
Трива марафонський забіг.
Біжиш по ярках, по вершинах проталих -
Нема ні стежин, ні доріг
І сили, здається, уже не зосталось,
Ще й плутає ноги морі́г.
Та знов опиняєшся на перепу́тті,
Відкривши новий горизонт,
А дороговкази й підказки відсутні
Й біжиш всім незгодам на зло.
І як зрозуміти: чи вибір твій вірний?
Ніяк. Та навіки затям:
Єдиний арбітр – це чисте сумління,
Воно непідкупний суддя.
Буває, що у́спіхом ти окриле́ний,
Лаврового вдя́гнеш вінка.
Та ти ще не Бог, лиш одне достеменно:
В житті не завжди буде так.
Буває, зриваєшся в прірву бездонну
Чи лихо долає тебе.
Борися, благаю, згадай Соломона,
Повір, що це також пройде.
За злетами часто приходить падіння.
- Не смій підіймать білий стяг!
Ще час твій настане збирати каміння -
У цьому циклічність життя.
Не раз подолаєш нові рубікони,
Майбутнє поклавши на кон.
Було так і буде й до самого скону:
Останній пройдеш рубікон.
А час невгомонний: за січнем знов грудень,
З порогу на новий поріг.
Та поки ще серце тріпоче у грудях,
Трива марафонський забіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719526
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.02.2017
автор: Ната-лі