Двадцять сьома весна, Але вперше настільки бажана.
Тихо тануть сніги. Виринає природа зі сну.
Я підсніжник, немов, виглядаю тепла, моя мамо,
Я тепер, як і ти, полюбила шалено весну.
Пахне березнем цього, ще настільки зимового, ранку,
І мені майже чути далеке, привітне "курли",
Я сьогодні розбила на щастя улюблену склянку..
Безсумнівно на щастя. Завжди так говориш і ти.
Пролітає крізь хмари яскраве і ніжне проміння,
Зігріває достатньо душу, та руки - мало.
Двадцять сьома весна... Сподіваюсь не надто осіння.
Іде, мамо, весна! Ми так щиро її чекали..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2017
автор: Svetok