У морознім плетиві зими
земелька спить і бачить сни,
що сниться під покровом сніжним,
де зверху сніг упаде чисто-ніжний?
Мороз уже тріщить, а ще гілки,
зривався вітер і хилив дерева до землі,
вони аж стогнуть, та іще скриплять,
витримують навалу, що може зламать.
Може зламати вітер дерево, або гілля,
якщо впаде, то летить навмання,
та поруч із насіння і зернин
зросте багато паростків-дитин.
Зростуть вони і сніг їх береже,
їхнє тонке коріння у землі і жде,
весною вони виростають із землі,
продовжувати дні земні.
Ось уже стовбур замело,
так ніби дерева і не було,
тільки замет високий і довгастий,
тут обережно: можна впасти.
Бурі затихнуть, знов зима творить,
морозним плетивом чарує мить,
від інею на гілках став чарівним день,
у мереживі і від синиччиних пісень.
16.02.2017.
Фотографія автора.
Івано-Франківська область.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719201
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2017
автор: Светлана Борщ