ЖИТТЯ ПОЕТА
Не на небі він. На землі.
Та як важко зіркою бути!
Вік світити для когось в імлі,
А самому про щастя лиш чути!
А літа не спиняють свій лет,
Не чекають, коли щось знайдеться
І старіє, старіє Поет
Хоч кохає ще Музу, як вперше.
Вік у мріях як в шовку ходив,
Пестив слово для когось, як внука!
З під пера, наче диво із див
Виливалась віршем його мука.
Рани зради безжально пекли,
Не щадили насмішок морози.
А рядочки як зерна лягли
Над якими він лив свої сльози!
Що зійде у чергову весну?
Він про те намагався не думать.
Від зимового важкого сну
Повернувсь до весняного суму.
Скресне крига недавніх страждань,
Білим проліском стрельне надія
І під шепіт квітневих зітхань
Забуянить зелом його мрія.
Вкотре вже: буде вірно чекать
Постук кроків, знайомих до щему
Крізь бездонні розлуки стрічать
Свого серця єдину поему!
2017-02-19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2017
автор: dovgiy