При битій дорозі лежиш, як руїна,
Невже в тебе доля Вкраїно чаїна.
Поранені груди печуть до нестями,
Сини відлітають у даль журавлями.
Не туж моя пташко не плач не ятрися,
До Світлого нашого Бога вернися.
Не жур свого серця, зростають онуки,
Дажбог утомився уже від розлуки.
Там служать йому, оті два голубочки,
У Божому царстві з високої точки.
Збудовує долю нам кращу далебі,
Усе бо ж там бачить в високому небі.
Знов ступить весна у гаю, заясніє,
Не вмре Україна моя й не змарніє.
Душа просвітліє, очистить Господь,
Всміхнеться нам щиро Небесная Зводь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2017
автор: Дідо Миколай