Зростаєм у ящиках з твердими стінами,
Очі щоночі у стелю впираєм.
Ось воно небо вапняне, побілене,
Мовчки у скроні нам страх заливає.
Ось воно світло в бетоні заковане
З кулі скляної впивається в нас.
Разом в коробці живем зачаровано,
Тихо й невпинно пливе для нас час.
Бродимо сенс віднайти намагаючись,
Тіло й свідомість наповнює втома.
В простір кубічний щодня повертаючись,
В'язнями вік доживаємо дома.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718357
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2017
автор: Олексій Сонях