Кохання – що це, загадка природи,
Чи поклик нерозгаданий душі,
Де не останнє місце має врода?
А мо’, життя, подружнього рушій?
Кохання – це дарунок злої долі,
Чи почуттів найвищий пілотаж?
А може, тільки Богу це відомо,
Коли воно й до кого завіта?
Кохання – й досі загадка для світу,
Хто ним керує: зіронька, чи Бог?
Без нього не бува й в природі цвіту.
А мо’, містком жаданим є для двох?
Кохання перше – зоряний віночок,
Коли обоє в обіймах його,
Коли навпроти – ті єдині очі
І вже не чуєш ти єства свого.
Кохання й доля – вороги чи друзі?
Не кожному ця істина гряде,
Й хоч стрілась на життєвім виднокрузі,
Та іспит кожен тільки сам складе.
Ніхто не знає, хто кого рятує:
Кохання долю, а чи навпаки.
Страшніш, коли одне із двох жартує,
А це життя не впіймані роки.
Хто знав кохання те, що є взаємне,
Щасливий, кажуть, то є чоловік.
Коли ж не так, життя все’дно не темне,
Бо сонцем освятило воно вік.
Кохання – то є долі вишиванка,
Де кольори в гармонії злились,
Й життя тоді, мов мамина співанка,
Що з молоком ти пив її колись.
Нехай роки не стануть на заваді,
Коли кохання прагне ще душа,
Й коли ще серце здатне когось вабить,
Й народжує йому свого вірша.
Коли ж зненацька кров твоя отерпне
Від неземного того почуття,
Й душі від того затишно і тепло,
Вирішуй сам, як бути. Це – життя!..
25.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2017
автор: Ганна Верес