Тішся цим світом, у волю зерном проростай,
З вітром охвітним щосили гайни попід хмари.
Мить, наче пісня… А десь дозрівають жита,
Бавить вівчар на плаях кучеряві отари.
Завтра – це інше, ти нині отут і живи!
Сонячноквітно в ясирі мільйонних ілюзій.
Марне чекати від світу хороших новин,
Згаснуть колись вороги і народяться друзі.
Так, буде важко, далеко Господній ковчег,
Стежка до раю витка, припорошена снігом.
Висі пізнавши до неї потягнешся ще
В небо пірнаючи, хмари минувши, з розбігу!
Хтось би не зважився, ти одчайдух, не дрімай!
Фібрами, зором, натхненням торкнися зірниці.
Певне кричатимуть свідки: «Тобі через край!»,
Сито в’язатиме нічка на місячних спицях.
Дівчинко, юносте, знаю, нелегко… Борись!
Крила жар-птиці сховають од лиха, образи…
Весни минуться, але не сьогодні – колись,
Лиш не іди самотою, а з долею разом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718173
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.02.2017
автор: Леся Shmigelska