Давно вже заблукали роки…
Змінився вік і навіть край,
Та в душу не приходить спокій.
О Боже, тільки не карай!
Для чого ми тоді зустрілись?
Щоб захворіть на все життя?
Не склали іспиту на зрілість,
Пили любов до забуття.
Давно вже маємо онуків,
Кохання стука вже до них –
Не знаю я рідніших звуків,
І кличуть знов мене вони.
Вже й красти щастя нам несила –
Воно ж, солодке і гірке,
Все манить наші душі сиві…
Бува ж з людьми в житті таке!
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2017
автор: Ганна Верес