НЕВ’ЯНУЧИЙ БУКЕТ ДВОВІРШІВ ПРО КОХАННЯ

*      *      *                        
Букет…
Нев’янучі  рядки…
Нехай  говорять  пелюстки…

*      *      *                        
Непомітно  світла  нічка  відцвіла,
бо  зі  мною  щебетушечка  була!

*      *      *                        
Коли  серце  до  серця  тулиться  –  
буде  свято  на  нашій  вулиці!

*      *      *                        
На  обжинки  з  короваєм  
ми  весілля  відгуляєм!  

*      *      *                        
Простягнули  голуб’ята  крилоньки-рученьки,
поворкують  молодята  –  будуть  козаченьки!

*      *      *                        
Як  же  ніжно  в  серці  скрипка  виграє…
Миле  сонечко  негаснуче  моє…

*      *      *                        
Коли  мотив  настояний  в  душі,  –
плекай  пелюстку  кожну  у  вірші.

*      *      *                        
Хоч  білі  квіти  й  посивіли,  –
сім  хризантем  у  росах  віри…

*      *      *                        
Є  почуття,  і  зайві  тут  слова.  
А  значить,  і  любов  свята  жива.

*      *      *        
Повертайся  з  оков,
повертайся  в  любов.

*      *      *                                      
Говориш,  з  Музою  я  спав.
Повір  же  –  навіть  не  дрімав…

*      *      *                          
Світла-світла  ніжна  нічка
закохала  нас  хронічно.

*      *      *                                                                                                                
Закоханість  спізнай,  до  ниточки  віддайся.
Щаслива  засинай,  щаслива  прокидайся.

*      *      *
О,  як  багато  говорили  очі!
Я  впізнавав  усе,  що  напророчив…

*      *      *                                      
А  таки  життя  прекрасне!
Світку  ясний  мій,  не  гасни!

*      *      *                        
Нехай  кружляє  заметіль,
в  моєму  серці  ніжний  біль…

*      *      *                        
Усе  лікується  любов’ю.
Зима  багата  теплокров’ю.

*      *      *
Я  вже  істину  знаю  ясно:
як  не  тяжко  –  життя  прекрасне!

*      *      *
У  Господа  спитаємо  поради
і  стрінемось  на  березі  розради.  

*      *      *
Де  ми  облюбували  човен  мрії,
ім’я  твоє  в  душі  моїй  зоріє.

*      *      *
Повеслувалось  на  гінкій  воді…
А  ми  ж  були  красиві  й  молоді!..

*      *      *
Де  ми  натхненно  мріяли  з  тобою,
там  серце  прагне  повені  любові.

*        *        *  
Вечірня  зірка,  а  чи  зірка  рання,  –
найкрасивіша  жінка  –  у  коханні!

*        *        *  
Не  повторити  жодну  мить,
та  спомин  тішить  і  щемить…

*        *        *  
Хоч  пошрамована  картина,  –
у  тепле  літо  плину-лину…


*      *      *
Юнка  закосичена  ніжно  усміхалася…
Врода  не  позичена  в  серденьку  зосталася.

*      *      *
Як  же  ми  горнулися,  як  же  милувалися!
Почуття  із  юності  досі  ще  зосталися.

*      *      *        
Хай  єднає  обох  
свідок  праведний  –  Бог.

*      *      *
Зоре  ж  моя,  зоре,  зоре  моя  рання.
Ти  ж  моє  кохання  перше  і  останнє.

*      *      *
Слова  нетлінні  птахами  злітають.
Шепочуть  пелюстки  неодцвітанні…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718132
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2017
автор: Олександр ПЕЧОРА