Цього разу я сказав їй так:
Ти не мого типу, дівчинко,
Ти називаєш бюстгалтер - ліфчиком.
Ти користуєш невдалими фразами,
Та й взагалі - зараза ти.
Ти смажиш картоплю не так, як я звик,
Тебе нереально здійняти на крик,
Тобі не хватає банального вміння -
Мені не хватає терпіння.
Я не люблю твої довгі балачки,
Бішу́сь, як викурюєш в день по дві пачки,
Червоне сухе принципово не п'ю.
З тобою до ранку не сплю.
Вона повернулась, спустивши бретельку.
Недо́палок кинула просто на рейки.
Всміхнулася, мовчки пішла у вагон.
Прокля́тий мій тестостерон.
Я вслід прокричав: не подзво́ню ніколи!
Ім'я її знов на бляшанці з-під коли.
Волосся її на усіх подушка́х.
Мені вже зриває дах.
Кохаю її золотаве волосся,
Кохаю, коли по траві ходить боса.
Кохаю - губами торкається скла.
Кохаю її до дна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2017
автор: Комета