????????

з  цих  лабіринтів  випливають  втомою,
коли  руки  уявляють  можливу  цупкість  дотику
і  човнами  у  безвість,  де  ймення  твоє  застигає.
чаєм  солодким  на  безслівну  розмову,
здатність  крізь  стіни  і  час
бути,
прощатись  з  черговим  лютим
й  не  вірити,
що  сліди  твої  можуть  зійти.
ти  з  лабіринту  голосом  кличеш,
бо  вищим  за  тишу
буває  зимовий  дощ.
в  цій  казці  не  йшлось
про  каміння  і  небо,
бо  де  б  ми
ховали  від  бога  
кришталю  фінал...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2017
автор: Biryuza