На роздоріжжях вічних і численних,
На белебнях розлючених вітрів
Стоїть народ мій тихий і нужденний,
Один, як перст, стоїть серед світів.
Над ним вечірні зорі і світанки
З'являються і кануть в Лету, в прах,
Згорають, як колись горіли танки
На вогняних, останніх рубежах.
Над ним усе міняють пори року
Свої вбрання розкішні, чарівні,
А він все робить ніби ненароком,
Живе й страждає ніби уві сні.
Його кудись ведуть, як на заклання,
Щось обіцяють й знов кудись ведуть,
Та шлях увесь – зітхання і страждання,
Важка, терниста і велична путь.
А спантеличений, німий, убогий,
Довірливий, замріяний народ
Шукає все пряму свою дорогу
Від роздоріж до осяйних висот.
2006 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717899
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.02.2017
автор: Уляна Стринжа