Монолог українського радянського поета номер 1.


Живу  я  в  місті,  а  пишу  про  хату.
Про  ниву  і  родючу,  і  святу,
І  про  щасливу  у  колгоспі  матір,
Якій  вказали  вогняну  мету.

Життя  правдиво  й  радісно  пишу,
Борюсь  за  мир,  грудьми  стрічаю  зливу.
І  партію  могутню  бережу,
І  в  керівництва  я  -  дитя  щасливе.

Один  Абрам  знайомий  раз  спитав:
-  Іван,  как    ти    всьо    ето    сочітаєш?
Дивився  я  на  сонце  і  мовчав:
-  Єврею,  ти  мене  повік  не  розгадаєш!

Він  говорив  про  Гейне  і  Гюго,
Ще  щось  молов  про  рабство  у  народі.
Згадав  Тараса.  Думав  я:  "Ого!
Почуєм,  голубе,  тебе,  напевно,  по  "Свободі"!

Люблю  я  творчість,  що  в  достаток  перейшла.
І  хороше  мені,  і  радість  серце  тисне.
В  бутті  моєму  рівних  два  крила  -  
Це  вірші  й  гроші.  Так!  Красиве  і  корисне!  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2017
автор: Вячеслав Шнайдер