Кричала тобі вслід, як кличуть Бога,
Молила і молилась. Та пітьма
Закинула як хустку ніч в дорогу
Із зоререшетом, де я сама.
Я кликала тебе як кличуть диво
В чотири рочки в казці на поріг.
Та ти зчерствів і був собі щасливий.
У мене біль розлігся біля ніг.
Кидають вслід образу чи щось схоже.
Ти кинув:
--Стрінеш кращого...
Й пішов.
А я тоді подумала :
-Мій Боже.
Чи він таке кохання ще б знайшов?
Щоби його отак, як я, любили.
Щоби від щастя плакала душа.
Здається, зорі хмари розчавили,
Бо Янгол вилив дощ на піввірша.
А може, то малесенькі сльозинки
Змішалися в тюльпани і ростуть?
А Валентин святий підклав смішинки
В холодну землю, де вони зійдуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717840
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2017
автор: Відочка Вансель