Постукалось кохання , так несміло.
Немов би завинило в чім коли... :
-Впусти мене, забудь, що там боліло,-
Не шкодуватимеш...У серце зазирни...
Впусти мене, відмию твою душу
Від кіптяви усіх розчарувань...
Ти ж розумієш... я попробую... я мушу,-
Важка підвалина старих нашарувань...
Пусти ще раз весну в свої світанки.
Вона розквітне там тюльпаном у траві,
Розлиє щастя в вечори і ранки,
Печаль зіллє в цеберка дощові.
Нехай стіка вона струмками попри межі
Кохання і розлуки , по краю,
Впусти мене, не зводь між нами вежі...
Цей блиск в очах... Його я впізнаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2017
автор: Надія Карплюк-Залєсова