Розчинилась в тобі. Закохалась.
Певно, вдруге. Ну що ж, так буває.
Я сьогодні до ночі сміялась.
І зима у дощ спатки лягає.
Я вже знову манюнька дитина,
Я вже знову кохана й щаслива.
Заплітається в весни хвилина.
А ти знаєш, я знову вродлива.
А ти знаєш, я знов посміхаюсь.
Я навчилась... Неначе ходити
Та маленька дитинка. Зізнаюсь:
Буду знову тебе я любити.
Вітер босий тупоче, гойдає
Всі хмаринки, що я прив'язала
На зірки, і на місяць. Чекає,
Щоби я і його покохала.
Покохати його? Чи ж то зрада?
Ти смієшся. Ой, зрадниця, Відо?!
Та для нього це буде розрада.
Бо цей вітер-старесенький дідо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717689
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2017
автор: Відочка Вансель